Перехід Кукул-Кострич. Грудень 2013

Маючи 4 вільних дні, ми з Павлом вирішили сходити в зимовий похід. Анатолій Глеб з Івано-Франківська дав пораду пройтися маршрутом Кукул-Кострича, наголосивши на тому що даний маршрут характерний гарними видами Чорногірського хребта.

Отже, рішення прийнято: Кукул-Кострича, вихід з станції Вороненко, скидання від полонини Болота до сіл, через які проходить траса на Франківськ.

Оскільки це перший зимовий похід (для мене), а в Павла є досвід зимових радіалок, вирішуємо переходи робити мінімально можливими – з огляду на можливу присутність снігу і погіршення погодних умов.

Спорядження:
1.Йдемо в термобілизні, фліс, мембранна куртка для захистуу від вітру, опадів (або softshell). Штани – в Павла мембранні, я в котон/поліестер (5.11). Взуття – черевики Доломіт з Гортексом. Я взяв бахіли для взуття.
2.Для стоянок – додаткові теплі штани та куртки (пуховка у Павла та британська армійська реверсивна куртка у мене) + додаткові теплі дрібнички.
 

День 1.

Протяжність треку записана GPS навігатором – 9,087 км. Максимальний набір висоти – 490 м. Час руху – 3,59 год.

Розпочали з Вороненко близько 11 години ранку. Близько 14-30 були на полонині під горою Під-Бердя. На полонині Григорівка знаходиться низенький будиночок пастухів, поряд крита загорожа (сарай) для тварин. Є дрова. Вирішуємо зупинятися, хоча за перехід не втомилися. Перша ночівля якраз тут і запланована. Готуємо чай, обід (він же вечеря). Проблем з водою немає – снігу достатньо.

На підйомі через ліс зустрілися з дереворубами. У них транспорт – ЗиЛ-131 з цепками на колесах та коні. Після підйому на хребет – з правого боку відкривається вид на Чорногірську гряду.

З нашого місця ночівлі видно Петрос.

Вечеряємо, рано темніє – о 17-00 вже ніч. Розводимо багаття і чаюємо. Розмовляємо, дивимося на вогонь та думаємо.

Лягаємо спати.

Ліс

Вид на Чорногірський масив з місця ночівлі 

Вечір

День 2.

Протяжність треку записана GPS навігатором – 6,681 км. Максимальний набір висоти – 212 м. Час руху – 3,62 год.

Піднялися пізно – близько 9-ї. Поки поснідали, випили чаю, ще раз попили чаю, посиділи і зібралися – вже 12 година. Перед сніданком, я встиг вискочити на Під-Бердю, подивитися панорами які відкриваються з гори – краса!

Під час чаювання, розмовляємо про різне, в тому числі – і про цей наш похід: погоджуємося, що похід нескладний, і дещо ледачкуватий – переходи короткі, збори повільні – якщо зазвичай встаємо о 6-тій і виходимо близько 8-ї, то зараз похід «для себе, улюблених»…

Йдемо далі. Обігнувши гору Під-Бердя, насолоджуємося видами Чорногірського хребта. Насправді, в основному гуляючи Чорногорою, такої краси не видно. Зійшовши на Кукул, і спустившись стежкою через ліс, виходимо на полонину Закукул. Дуже гарна місцина! Від стежки вниз-вправо – видно будиночки. Йдемо до них. Один – напівзруйнована стайня, інший – сироварня під бляшаним дахом. Зупиняємося. В сироварні стоїть густий запах молочної сироватки та неприбрано. Швиденько збираємо сміття, розставляємо свічки, знайдені в будиночку, заварюємо чай. Пізніше, я піднімаюся до зруйнованої стайні – сподіваюся щось відзняти, а Павло збирає дрова на вечір.

Після заходу сонця готуємо вечерю, знову чай (так як в цьому поході, ми ніколи ще не чаювали). Всередині будиночку розводимо багаття в відведеному для цього місці. Відкриваємо свої Kindle’и і читаємо. Перегорає багаття, вкладаємося в спальники – і читаємо Kindle’и. Павло засинає раніше, я ще почитавши книгу (Дальше живите сами/Джонатан Троппер), намагаюся заснути – але сон не йде. Назовні здіймається вітер, бляшаний дах сильно грохає…

Вид з полонини

Наш "готельний комплекс"

Петрос

Вітер має переважний напрям - видно по гілкам дерев

Дорогою на Кукул

Полонина Закукул

Сходить вечір

День 3.

Протяжність треку записана GPS навігатором – 14,626 км. Максимальний набір висоти – 794 м. Час руху – 5,67 год.

Після ночі як з романів Стівена Кінга, прокидаємося близько 8-ї. Я ставлю воду на сніданок, і йду знімати схід сонця вище по схилу полонини. Потроху збираємося, обговорюємо сьогоднішній маршрут - на 3-й день заплановано найдовший перехід – вдвічі довший ніж будь-якого попереднього дня.

Сніданок взагалі надзвичайний – виносимо з будиночку лавку і сідаємо навпроти Чорногірського хребту. Сонце, гори, повітря, сині смереки в тіні гірської гряди – краса надзвичайна!

О 11-й виходимо. Спочатку все легко. Спуск до дороги, перехід через замерзлу гірську річку. На річці я затримуюся – зі штативу знімаю воду. Далі – підйом аж до місця ночівлі.

І тут як завжди. Як завжди у нас в поході є дні, коли все нормально і відносно легко, а також є дні, в які «никто не хотел умирать». В цей день складається все докупи – довший маршрут, достатньо великий набір висоти, сніг, який покрив стежки, втрата ходженої стежки, підйоми вгору в лоб через ліс чи сніговий покрив… Хардкор.

Деручися вгору без дороги, не раз перетинаємося і йдемо по стежці чи то великих вовків, чи то маленьких ведмедиків. Бачимо, по слідах наших попередників, що не лише ми такі дурні – бо туристи ходять, але постійно втрачаємо протроплену доріжку і йдемо по снігу, провалюючись (добре що сніг не глибокий – до 20 см).

Оминаємо гарну полонину з будиночками, черговий ліс, підйом на хребет без стежки, і ось – нарешті – гора Кострича.

Павло вже каже – може пішли до села? Там тепло, банька, бо вже ноги мокрі…

Відповідаю – та ось вже Кострича, вже дійшли, за наступним пагорбом – будиночки повинні бути!

А за пагорбом будинків немає – дивлюся на карту GPS-ника – а будиночки за горою Кострич, до якої ще 2 км…

Ось нарешті Кострич, далі полонина Болота і будиночок. Прийшли. Павло скинув взуття, переодягнувся не заходячи в будинок – на вулиці на лавці. Заліз до спальника і заснув. Я поставив воду, переодягнувся також, потроху затягнув речі до кімнатки. Заварив чаю і розбудив Павла. З вулиці перейшли до будинку, випили чаю. Їсти не хочеться – спробував з’їсти «Джека» - доїв до половини і зупинився – погано! Залізли в спальники (близько 18-ї години) і лягли спати. Прокидаюся о 21-й з думками про недоїденого «Джека». Павло також не спить. Нарешті відчуваємо голод! Готуємо, п’ємо чай.

Павло жартує: - За що це ти мене так, Ігор? Чи це ти мені згадав перший сумісний похід, коли я тебе на Піп-Івана вів без стежки в лоб через підлісок?...

Я ще двічі заварюю чай – виходячи по воду маю якийсь внутрішній страх – оглядаюся по сторонам – шукаю відблиски очей вовків в світлі ліхтаря…

Розмовляємо, читаємо, вкладаємося спати.

Схід сонця на полонині Закукул 

Говерла

Петрос

Наша сироварня-готель

Прут

Попереду гора Кострич

Павло на полонині Болота увечері

Павло зранку. Відчуй різницю

День 4. Підсумки

Протяжність треку записана GPS навігатором – 8,069 км. Максимальний набір висоти – близько 100 м. Час руху – 2,23 год.

Третій день нас вибив з колії, і здається Павла більше за мене – тому продовжую чергувати (фактично весь похід) – таким чином, борг з Мармаросько-Чорногірського походу, я вже віддав.

Ранок зустрічаємо сидячи на вулиці під колибою – зліва встає сонце, прямо перед нами – Чорногірська гряда з Піп-Іваном. Слухаємо тишу. Ніде ні звуку! Піднімаюся трішки вище від колиби – знімаю панораму.

Сніданок, збори, прощальне вслуховування в гірський кришталь тиші і спуск до цивілізації.

Йдемо легко, дорога маркована. Доходимо до людей – в дворі той же ЗиЛ-131, розпитуємо де краще сісти на автобуса до Івано-Франківська. Проходимо селом Великий Ходак до траси – 15 хвилин на покупку «Живчика» і розмову з місцевим 8-10-річним хлоп’ям, який їде тренуватися на Буковель – і ось наш автобус.

Карпати, до наступного року!

Ранкова панорама

Ми навпроти Чорногірського хребта

Хребет

Учасники походу на фоні найвищого українського гірського хребта 

Вже в селі Великий Ходак

Основні підсумки по походу:

1.При складанні маршруту переходи на день повинні бути в межах 10 км. Не більше.
2.Маршрут Кукул-Кострич дуже гарний і відносно нескладний, якщо враховувати пункт 1. Можна планувати дитячий похід на літо в цю місцевість.
3.Взуття з мембраною Gore-Tex недостатньо за умови наявності снігу. Від постійного контакту з сніговим покривом шкіра взуття просочується водою і мембрана не рятує. На зиму необхідне спеціалізоване взуття.
4.Бахіли рекомендовані навіть для неглибокого снігу.
5.Особисто для мене – еластичні бинти на коліна – must have річ. Намотав і про коліна протягом походу не згадував.
6.На 2-х дорослих чоловік на 4 походних дні при температурному режимі біля 00С вистачає газового балону на 450 грам (готували двічі на день).
7.Якщо по карті прорисована туристична стежка, то обирайте при плануванні походу саме її, а не іншу другорядну непромарковану стежку.
8.Штатив Manfrotto серії 190 кращий за 055, бо легший на кілограм.
9.Чайні пакетики неважкі і зайвими не будуть.
10.95% відсотків знімків відзнято на 1 об’єктив з еквівалентними фокусними відстанями 24-120 мм. Для чого ніс ще 1,5 кг інших об’єктивів не знаю.

Автор: Ігор Бурляй.